При всій
різноманітності борщівських вишиванок, адже практично не зустрічається
двох абсолютно однакових, існувала чітко вироблена тридільна
система розміщення узорів на рукавах. Верхня частина найбільш густо
зашита – уставка, під нею – морщинка, тобто піду ставкова смуга
вишивки, і орнаментація рукавів до зап’ястя, яка в різних селах району (залежно
від розміщення косих чи прямих вишитих смуг) мала конкретні назви.За
орнаментами і кольорами можна було впізнати, з котрого села дівчина чи жінка.
Так, наприклад, у селах Ниврі, Кривчому, Гермаківці, крім чорного,
у вишивках був синій колір, у Борщеві, Стрілківцях, Іване-Пустому – фіолетовий,
у Юр'ямполі, Шишківцях, Королівці – вишневий, у Шупарці – зелений.
І жіночі, й чоловічі сорочки шили з конопляного полотна. процес виготовлення був трудомістким і тривав практично увесь рік, хоча вишивали жінки та дівчата здебільшого у зимові місяці.
Вчора була субота, сьогодні неділя.
Чом на тобі, козаче, сорочка не біла?
Не біла, не біла, та й не буде біла:
Матуся не змагає, сестра не схотіла,
- співається у відомій на Борщівщині народній пісні. А в усній
народній творчості зберігається приповідка: у суботу мусить визирнути сонце, бо
сирота на неділю сорочку сушить. Тобто і бідний, і багатий мав у неділю
гарно виглядати…Щоб добре вибілити полотно, жінки та дівчата
замочували його у річкових водах, а потім розстелювали на берегах річок для
просушування. Відтак борщівська бавовняна сорочка займає почесне місце серед
усього розмаїття національного вбрання.
Цікаво, чи продають борщівці ці, здавалося б,
безцінні витвори минулих поколінь? На жаль, так, адже вони коштують, як
на нині, немалу копійку. Щоправда, є й такі, що дарують ці диво-вишиванки
музеям – тобто тим установам, де надбання народу житиме довгі роки, де ним
зможуть любуватися і нинішні, і прийдешні покоління.
Таким чином і в колекції
Борщівського музею з’явилося чимало дарованих вишиванок.На жаль, багато
вишиванок відходять з вишивальницями у небуття. Як правило, стареньких бабусь
хоронять у сорочках, вишитих чорними нитками. напередодні вони заповідають
дітям, внукам, у що мають їх одягнути. Нерідко ті запитують, чи бабця не
хоче залишити таку чорну вишиванку, адже ця річ цінна не у грошовому
вимірі, а в історичному. Та здебільшого бабусі не погоджуються. «У цій
сорочці я вінчалася, у ній хрестила дітей, одягала її на Великдень. У ній
хочу постати перед Богом…» - кажуть вони. Чи мотивують так: «Якщо я
вдягну щось інше, чи впізнає мене чоловік на тім світі. маю там зустрітися з
ним у тім вбранні, що до шлюбу йшла…».
